[Анонс на 18 листопада 2014 року] Київська презентація збірки п’єс Януша Ґловацького «Найвищі будинки, найглибші могили»

Польський Інститут у Києві, видавництво «Темпора» запрошують –Презентація  українського видання п’єс Януша Ґловацького  «Найвищі будинки, найглибші могили»за участі перекладача Олександра Ірванця. 

 До книги, що побачила світ у київському видавництві «Темпора» цього року, увійшли 4 твори Януша Ґловацького: «Антиґона у Нью-Йорку», «Ялинка Страху», «Попелюха» і «Четверта сестра» – п’єси різних років з різною проблематикоюале з фірмовим авторським стилем.

Януш Ґловацький – прозаїк, драматург, сценарист. Дебютував 1960 року в виданні «Almanach Młodych». Справжній успіх прийшов до нього після спільного із Марком Півовським сценарію до фільму «Рейс», визнаного кращою польською кінокомедією. За два тижні до запровадження в Польщі військового стану, себто у грудні 1981-го Ґловацький їде до Лондона, де готується постановка його п’єси «Попелюха». Сталева завіса робиться цілковито непроникною саме в день прем’єри. Назад, до Польщі Ґловацький повернеться через досит ь багато років, уже не з Англії, а з Америки, відомим драматургом.

«П’єс у збірці – чотири. Правда, остання – мікроп’єса. Її ніби можна й проігнорувати. Отож, маємо «сакральне» число три – три великі п’єси. І кожна з них – це, з одного боку, інтерпретація, а, з іншого, заперечення класичних сюжетів – античної «Антиґони», чеховських «Трьох сестер» і казкової «Попелюшки».

Як на мене, найсильніша з них – «Антиґона в Нью-Йорку». Саме з цієї п’єси взята цитата «Найвищі будинки, найглибші могили», яка й дала назву книги. Власне, в цій цитаті дається своєрідна характеристика Нью-Йорка»». (Петро Кралюк «Реалії незмінні: українське прочитання п’єс Януша Ґловацького»)

 П’єса «Четверта сестра» у режисерській постановці Станіслава Мойсєєва вже тривалий час з успіхом йде на сцені «Молодого театру» у Києві, польський режисер Анджей Щитко готує нині у Харкові постановку «Антиґони у Нью-Йорку» – прем’єра запланована на грудень 2014.

Книжка – шанс подивитися на п’єси ще глибше, зробити власну інтерпретацію – «починаючи розмонтовувати, реконструювати, аналізувати й розпорошувати його тексти, ти, читачу, неодмінно потрапляєш в ту систему найвищого рівня відвертості, яка може роздратувати будь-яку збалансовано-пристойну людину, зміщуючи в ній межу буржуазних уявлень про добропорядність кудись далеко вперед, і далі, далі… дуже далеко (С.Мойсеєв, з післяслова «Як читати цю книжку»).