„Idzie luty…podkuj buty” («Йде лютий … підкуй взуття») або: „– obuj dobre buty” («взуй добре взуття») , абo: „Na luty wdziej dobre buty” («На лютий взуй добре взуття»), aбo: „Spyta cię luty, czy masz dobre buty” («Спитає лютий, чи маєш добре взуття») – це прислів’я має декілька варіантів, але одне значення: потрібно добре підготуватись, бо буде жорстока зима, сильні морози та багато льоду (тепле взуття – справді цінна річ у давні часи – захищали від відмороження ніг, а в підкованому спеціальними бляшками взутті можна було уникнути сковзання на обледенілій дорозі). Лютий вважався найморознішим місяцем у році, звідти його назва: це старий прикметник, що означав «суворий, морозний, жорстокий». Колись говорили не лише про люту зиму та люті морози, але також про лютого звіря чи лютого лицаря («Не роби це, лютий лицарю, краще відразу відріж мені голову!» – писав Сенкевич).
Як запевняє польська письменниця Зофія Коссак у чудовій книжці «Польський рік. Звичай та віра»: «Польська мова належить до цих виняткових мов, які не дозволили нав’язати собі латинські назви місяців, зберігаючи свої власні. Липень пахне медом, не дбаючи про Юлія Цезаря; серпень дзвонить серпом, не пам’ятаючи про минулу славу Октавіана Августа; marzec («березень») не належить Марсові, богові війни, але богині Мажанні. Цей нюанс підкреслює окремість польських місяців». Варто зауважити, що слов’янські назви місяців (здебільшого, схожі на польські) є також в українській мові.
(За матеріалами газети «Дзєннік кійовскі»)