Щоб уникнути переслідування при сталінському режимі, поетеса Анна Ахматова спалила свої записи, а своїх найближчих подруг попросила вивчити рядки зі своєї поеми “Реквієм” напам’ять. Діючи за принципом “до Гутенберга”, вона врятувала її від забуття. Про це пише в своїй статті кореспондент Бі-Бі-Сі Мартін Пачнер.

Коли Ахматова приступила до роботи над своєю довгою поемою “Реквієм” десь в 30-х роках, вона знала, що їй не дозволять її опублікувати. Сталін тримав під суворим контролем всі друкарські верстати, і він би не схвалив поему, яка кинула виклик ГУЛагу, широкій системі виправних таборів, насадженій його режимом по всьому Радянському Союзу. Незважаючи на це, безстрашна Ахматова пише свою поему, вплітаючи в канву переживань доведеної до відчаю жінки, що залишилася по той бік тюремного застінка і живе надією хоч очком поглянути на своїх близьких або отримати від них обнадійливу звісточку, інші тяготи і знегоди життя при Сталіні.

Невсипуще сталінське око, контролювало всі процеси в країні, не лише друкарські верстати. Усвідомлюючи, що спецагенти при обшуку можуть виявити її записи, Ахматова спалила чернетки поеми, заздалегідь вивчивши її напам’ять. А як бути, якщо її заарештують і засудять до вищої міри покарання?

Щоб зберегти свою поему для нащадків, поетеса попросила своїх найближчих подруг вивчити “Реквієм” напам’ять на випадок її смерті. Вона назвала ситуацію, що склалася, “до винаходу Гутенбурга”, оскільки державний терор примусив її та інших письменників-дисидентів тягнути своє існування неначебто друкарський верстат ніколи не винаходили.

Ганна Андріївна Ахматова (у дівоцтві – Горенко) народилася 23 червня 1889 під Одесою (Великий Фонтан) в дворянській родині.